Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

З НАШОГО АРХІВУ

«Кому довірена праця»

«Кому довірена праця»

НА ЗМІНУ дощовим і вітряним дням прийшов теплий і сонячний день, понеділок 1 вересня 1919 року. У Сідар-Пойнті (штат Огайо, США) в залі на 2500 місць почався конгрес. Після полудня на першій частині програми зібралося майже 1000 делегатів. Під кінець того ж дня сюди на човнах, машинах і спеціальних поїздах дісталося ще 2000 делегатів. У вівторок присутніх було настільки багато, що далі конгрес проходив уже не в залі, а під розлогими деревами.

Сонячні промені, пробиваючись крізь крони дерев, лягали мереживом на довгі піджаки чоловіків, легкий вітерець з озера Ері ніжно перебирав пір’я на жіночих капелюшках. Один брат згадує: «На природі, у такому чудовому місці, далеко від шуму старого світу, ми були наче в раю».

Але краса природи відходила на другий план у порівнянні з радістю і щастям присутніх. «Це дуже релігійні і водночас надзвичайно веселі і товариські люди»,— говорилося в місцевій газеті. І справді, Дослідники Біблії тішились можливістю поспілкуватись, адже кілька останніх років видалися для них дуже тяжкими: вони пережили переслідування під час війни, незгоди у зборах, закриття Бетелю в Брукліні, численні арешти за справу Царства. Крім того, арештували і засудили до 20 років ув’язнення вісьмох братів, які брали тоді провід *.

У ці важкі роки деякі Дослідники Біблії, знеохочені і збентежені, перестали проповідувати. Але більшість лишалися активними навіть в умовах протидії з боку влади. Ось типовий приклад: один слідчий повідомив, що попри грізні перестороги Дослідники Біблії, яких він допитував, заявляли, що «нізащо не перестануть проповідувати слово Бога».

Під час цих випробувань вірні Дослідники Біблії «шукали проводу Господа... і повсякчасно молились, щоб Батько вказував їм шлях». І от нарешті радість — конгрес у Сідар-Пойнті, можливість зібратись разом. Настрої багатьох присутніх передають слова однієї сестри, яка сказала, що в неї з голови не йшла думка: «Як же нам... знову розгорнути нашу активну діяльність?» Справді, брати і сестри понад усе хотіли взятися за працю.

КОРИСНА НОВИНКА

Майже цілий тиждень делегати намагалися розгадати значення літер «GA», які були скрізь — на програмках, на листівках, котрі отримав кожен делегат, та на розвішаних навкруги плакатах. У п’ятий день конгресу, який отримав назву «День співпрацівників», брат Рутерфорд нарешті розкрив таємницю цих літер усім 6000 делегатів. Виявилось, що літери «GA» означають назву нового журналу «Golden Age», тобто «Золотий вік». Цей журнал призначався для проповідницької праці *.

Брат Рутерфорд сказав: «Очима віри вони [помазані духом християни] крізь тривоги нашого часу бачать Золотий вік славетного царювання Месії... Вони вважають своїм найважливішим обов’язком і честю звіщати світу прийдешній Золотий вік. Це одне з доручень, яке їм дав Бог».

«Золотий вік», на обкладинці якого було написано, що це «журнал фактів, надії і переконаності», мав виконати дуже важливу роль у поширенні правди. Передплату на нього планувалось пропонувати від дому до дому — так починалась нова проповідницька кампанія і народжувався новий метод проповідування. Коли присутніх на конгресі запитали, чи хочуть вони взяти участь у цій кампанії, всі як один встали. А потім «з ентузіазмом і завзяттям, властивим тільки тим, хто йде слідами Ісуса» всі заспівали: «Зішли своє світло і правду свою, о наш Господь». Про цей момент брат Джадж Норріс пише: «Досі пам’ятаю, як затряслися дерева!»

Після закінчення програми делегати на кілька годин вишикувались у довжелезну чергу, щоб стати першими передплатниками журналу. Почуття присутніх добре передають слова Мейбел Філбрік: «Серце раділо від того, що нас знову чекає робота!»

«КОМУ ДОВІРЕНА ПРАЦЯ»

Участь у кампанії хотіли взяти приблизно 7000 Дослідників Біблії. Як саме її проводити, розповідалось у листівці «Організаційний розпорядок» (англ.) і маленькій брошурі «Кому довірена праця» (англ.). З них можна було дізнатися про те, що у всесвітньому центрі для керування проповідницькою діяльністю створювався новий відділ — відділ служіння. Крім того, в кожному зборі треба було створити службовий комітет і призначити брата, який би передавав збору вказівки щодо проповідування. Територію для проповідування ділили на частини, кожна по 150—200 будинків. Запроваджувалося службове зібрання, яке мало відбуватись по четвергах (ввечері), для того щоб присутні ділилися випадками зі служіння і могли здати звіт.

Брат Герман Філбрік розповідає: «Повернувшись додому, ми всі підключилися до кампанії з оформлення передплат». Скрізь був дуже хороший відгук. «Після війни, яка принесла багато горя, кожному, мабуть, хотілось почути про золотий вік»,— відзначила Б’юла Кові. А ось що написав Артур Клаус: «Члени збору навіть не сподівалися, що знайдуть так багато передплатників». Протягом двох місяців після виходу у світ першого випуску журналу «Золотий вік» брати і сестри розповсюдили майже півмільйона пробних примірників і оформили 50 тисяч передплат.

1920 року у «Вартовій башті» за 1 липня вийшла стаття «Євангеліє Царства» (англ.). У ній, як згодом писав брат Макміллан, «вперше було сформульовано заклик долучитися до всесвітньої праці проповідування у тій формі, в якій ми проводимо її сьогодні». Ця стаття заохочувала всіх помазаних духом християн «давати свідчення світу про те, що небесне царство вже наблизилось». У наші дні до братів Христа, яким «було довірено працю», приєдналися мільйони людей. Вони активно проповідують слово і чекають на золотий вік правління Месії.

^ абз. 5 Дивіться «Свідки Єгови — вісники Божого Царства», розд. 6, с. 61—71, рос.

^ абз. 9 У 1937 році журнал «Золотий вік» був перейменований і став називатися «Вістник потіхи» (англ.), а з 1946 року цей журнал називається «Пробудись!».