Тінгатінга — живопис, який піднімає настрій

«ТІНГАТІНГА вчить дивитися на світ очима дитини, яка живе в кожному з нас. А діти бачать світ смішним, веселим і яскравим»,— написав Деніел Аугуста, керівник Громадського кооперативу живопису тінгатінга. На картинах у стилі тінгатінга зображається культура і природа Африки, здебільшого Танзанії — країни, де виник цей живопис.

Стиль тінгатінга носить ім’я свого засновника — Едуардо Саїді Тінгатінги. Він народився 1932 року в селі на півдні Танзанії. Дикі звірі й мальовничі африканські краєвиди справили на хлопця глибоке враження. Коли Едуардо було близько 25 років, він покинув рідні місця в пошуках роботи і кращого життя. Згодом він перебрався у столицю Танзанії, Дар-ес-Салам, і найнявся працювати садівником. Едуардо мав артистичну натуру і вечори присвячував музиці й танцям. Згодом він став досить відомим виконавцем.

У 1968 році життя Едуардо змінилося. Він влаштувався на державну роботу в столичній лікарні «Мухімбілі». Працюючи там, він почав малювати картини, у яких втілював свої дитячі спогади. Так зародився особливий стиль живопису — тінгатінга. Едуардо не мав можливості купувати професійні пензлі, фарби, пігменти та інше приладдя, тому користувався матеріалами, які продавалися в будь-якому господарському магазині. Свої картини він малював емаллю для металу, а полотном йому служила ДВП. Оскільки ДВП з одного боку гладка і блискуча, на ній виходили чудові глянцеві зображення.

Картини Едуардо відрізнялися простотою. Тло він малював одним-двома кольорами і зображував лише один об’єкт, зазвичай якусь африканську тварину — яскраву і дещо стилізовану. На тлі не було краєвидів чи додаткових деталей.

Едуардо дозволяв близьким друзям та родичам спостерігати за його роботою. Невдовзі  дехто з них став його учнем, і стиль майстра став набувати популярності.

Від самого початку для картин у стилі тінгатінга були характерні дуже яскраві кольори і прості фігури з чіткими контурами. Однак протягом років цей стиль розвивався. Сьогодні художники змальовують складніші сюжети з більшою кількістю об’єктів. Дехто буквально заповнює свої картини зображеннями людей, тварин тощо.

Джерело натхнення

Художники, які малюють у стилі тінгатінга, мають невичерпне джерело натхнення — розмаїту флору і фауну Африки. Вони зображають квіти, дерева, антилоп, буйволів, слонів, жираф, бегемотів, левів, мавп, зебр, птахів, риб та інших тварин, які просто вражають своїми барвами. На тлі багатьох картин можна побачити найвищу гору Африки — Кіліманджаро, що розташовується на північному сході Танзанії.

Чимало сучасних послідовників Едуардо Тінгатінги беруть свої сюжети з життя та культури африканців. На картині може бути змальований прийом у лікаря, метушливий ринок або сцени сільського побуту.

Стиль тінгатінга дає можливість талановитим африканцям не тільки самовиразитися, але й отримувати додатковий прибуток. Художники, які працюють у цьому стилі, об’єдналися і заснували кооператив у Дар-ес-Саламі. Дехто з них і далі дотримується традиції малювати емаллю для металу. Якби Едуардо Тінгатінга був сьогодні живий (а помер він у 1972 році), то, мабуть, дуже радів би, що його мистецтво набуло великої популярності.