Вираз «непростимий гріх» стосується вчинків людини, яка виявляє такий склад розуму, що унеможливлює отримання нею Божого прощення. Як розвивається подібний склад розуму?

 Бог прощає тим, хто розкаюється у своїх гріхах, дотримується його норм і виявляє віру в Ісуса Христа (Дії 3:19, 20). Однак дехто може настільки закоренитися у гріху, що вже ніколи не змінить свого мислення або поведінки. Біблія говорить, що така людина має «зле серце» і що вона «зачерстві[ла]... через гріх, який вводить в оману» (Євреїв 3:12, 13). Серце такої людини стає настільки твердим, що вона постійно чинить опір Богові. Воно нагадує обпалений у печі глиняний виріб, форму якого вже неможливо змінити (Ісаї 45:9). Ніколи не буде підстав простити цю особу, тож вона винна у непростимому гріху (Євреїв 10:26, 27).

 За днів Ісуса деякі юдейські релігійні провідники скоїли непростимий гріх. Вони знали, що Ісус чинить чуда за допомогою Божого святого духу, але вперто твердили, що він отримав силу від Сатани Диявола (Марка 3:22, 28—30).

Приклади гріхів, які можуть бути прощені

•  Богозневага через незнання. Свого часу апостол Павло був богозневажником, але пізніше він сказав: «Мені було виявлено милосердя, бо я поводився так через незнання і брак віри» (1 Тимофія 1:13).

•  Перелюб. У Біблії розповідається про деяких людей, які чинили перелюб, тобто порушували подружню вірність. Однак згодом вони змінили свою поведінку, і Бог їх простив (1 Коринфян 6:9—11).

«Чи я вчинив непростимий гріх?»

 Якщо ви щиро ненавидите свою колишню гріховну поведінку і від усього серця хочете змінитися, то ви не вчинили непростимого гріха. Бог може простити вас навіть тоді, коли ви повторно чините той самий гріх, але за умови, що ваше серце не стало нечутливим до порушення Божих заповідей (Ісаї 1:18).

 Деякі люди вважають, що вчинили непростимий гріх, бо їх постійно мучить почуття вини. А втім, Біблія вчить, що ми не завжди можемо довіряти своїм почуттям (Єремії 17:9). Бог не вповноважив нас судити кого-небудь, навіть самих себе (Римлян 14:4, 12). Він може простити нас навіть тоді, коли наше серце все ще засуджує нас (1 Івана 3:19, 20).

Чи Юда Іскаріот вчинив непростимий гріх?

 Так. Пожадливість спонукала його красти гроші, які були пожертвувані для священних цілей. Він навіть робив вигляд, що турбується про бідних, тоді як насправді переймався лише тим, як би вкрасти побільше грошей (Івана 12:4—8). Зрештою серце Юди настільки закореніло у злі, що він зрадив Ісуса за 30 срібняків. Ісус знав, що Юда ніколи по-справжньому не розкається у скоєному, і тому назвав його «сином загибелі» (Івана 17:12). Це означало, що, померши, Юда зазна́є вічної погибелі без жодної надії на воскресіння (Марка 14:21).

 Юда не виявив правдивого каяття за свій гріх. Він визнав свою провину, але не перед Богом, а перед релігійними провідниками, з якими був у змові (Матвія 27:3—5; 2 Коринфян 7:10).