Очищений. Або «зцілений». Йдеться про випадок, коли Нааман був зцілений від прокази (2Цр 5:3—10, 14). За Мойсеєвим законом хворий на проказу ставав церемоніально нечистим (Лв 13:1—59). Тож грецьке слово часто вживалося стосовно зцілення прокажених (Мт 8:3; 10:8; Мр 1:40, 41).

Очистьмо себе від усього, що опоганює. Грецьке дієслово, перекладене як «очистьмо», та споріднені слова (перекладені як «очищення», «чистий») мають широке значення. Вони можуть стосуватися фізичної чистоти (Мт 23:25), церемоніальної чистоти (Лк 2:22; 5:14; Ів 11:55), очищення від гріхів (2Пт 1:9) та чистого серця, сумління і думок (1Тм 1:5; Тит 1:15; Єв 9:14). Це дієслово також вживається, коли описуються зцілення від хвороб (Мт 8:2; 11:5; Мр 1:40—42; Лк 17:14; див. коментар до Лк 4:27). У цьому вірші Павло вживає його в дуже широкому значенні, маючи на увазі фізичну, моральну і духовну чистоту.

Тіло і дух. Якщо людина займається ділами, які занечищують її тіло або шкодять йому, то цим вона опоганює своє тіло. А порушуючи моральні принципи і закони, викладені в Біблії, вона опоганює свій дух, тобто мислення. Отож, вислів «тіло і дух» включає в себе все, що впливає на життя християнина, як у фізичному, так і в моральному плані.

Вдосконалюймо свою святість, виявляючи Божий страх. У Грецьких Писаннях слова, перекладені як «святий» і «святість», вказують на відокремленість для служіння Єгові. Тут та в інших біблійних віршах ці слова також стосуються чистої поведінки (Мр 6:20; 1Пт 1:15, 16). Форма грецького слова, перекладеного тут як «вдосконалюймо», може передавати думку про те, що якусь справу поступово доводять до кінця. З цього видно, що людина не стає святою відразу. Тобто християни, намагаючись відповідати Божим досконалим нормам, постійно шліфують та очищають себе. Вони керуються здоровим «Божим страхом», до якого їх спонукує глибока любов і повага до Бога (Пс 89:7).

Відведіть для нас місце у своїх серцях. Або «відкрийте свої серця для нас; прийміть нас». Грецьке слово хоре́о буквально означає «дати (зробити) місце для». Згідно з одним словником, це слово вживається тут в переносному значенні і передає думку про «сердечність; щире, велике серце».

Свободу мови. Або «відвертість; сміливість». Основне значення грецького слова парресı́а — «сміливість у мові». Тож, по суті, Павло тут говорить коринфянам: «Я можу говорити з вами з великою щирістю (відвертістю)». (Див. коментар до Дії 28:31.)

З усією сміливістю. Або «з усією безстрашністю; з величезною свободою мови». Грецьке слово парресı́а також перекладається як «відвертість» (Дії 4:13). Цей іменник і споріднене дієслово парресіа́зомай, що часто передається як «говорити сміливо (зі сміливістю)», трапляються в книзі Дії кілька разів. Від початку й до кінця своєї розповіді Лука підкреслює, що, проповідуючи, ранні християни виявляли сміливість (Дії 4:29, 31; 9:27, 28; 13:46; 14:3; 18:26; 19:8; 26:26).

Я був дуже занепокоєний, бо не знайшов Тита. Павло написав 1 Коринфян в Ефесі. Цей лист містив багато відвертих порад. Трохи згодом апостол послав у Коринф Тита, щоб той допоміг зібрати пожертви для нужденних братів в Юдеї (2Кр 8:1—6). Павло сподівався, що через деякий час зустріне Тита в Троаді, але, не знайшовши його там, сказав: «Я був дуже занепокоєний». Можливо, Павло непокоївся, бо не міг дізнатися від Тита, як коринфяни відреагували на його відвертий лист. Павло щиро ділиться з християнами у Коринфі своїми почуттями, бо дуже їх любить. Тож Павло «вирушив до Македонії» і там зустрівся з Титом, який потішив його доброю звісткою. Павло відчув полегшення і радість, дізнавшись, що збір добре відгукнувся на його поради (2Кр 7:5—7; див. коментар до 2Кр 7:5).

Ми. Букв. «наше тіло». Грецьке слово саркс вживається тут у значенні фізичного тіла.

Зазнавали різних утисків. Перебуваючи в Ефесі, Павло написав перший натхнений лист до коринфських християн, а також послав у Коринф Тита, щоб допомогти збору. Після цього Павло з нетерпінням чекав на повернення Тита, тому що хотів почути, як коринфяни відреагували на його лист, але не відразу зміг зустрітися з ним. У 2Кр 2:12, 13 Павло написав, що він «був дуже занепокоєний, бо не знайшов Тита». (Див. коментар до 2Кр 2:13.) Тут, у 2Кр 7:5, Павло пояснює, що після приходу в Македонію він став тривожитися ще більше, адже в служінні стикнувся із запеклою протидією. Він каже, що зовні була боротьба — жорстоке переслідування, яке загрожувало його життю (2Кр 1:8). Крім того, всередині він мав побоювання, тобто переживання про збори, зокрема про збір в Коринфі. Коли Тит зрештою повернувся і розказав Павлові про позитивну реакцію коринфян на його лист, Павло і його товариші відчули як фізичне, так і емоційне полегшення (2Кр 7:6).

Під час його присутності. Слово «присутність» вперше вживається в Мт 24:3, де описано, як дехто з учнів Ісуса запитує про «ознаку [його] присутності». Це слово стосується присутності Ісуса Христа у царській владі. Присутність Ісуса почалася, коли він невидимо для людей сів на престол як Месіанський Цар на початку останніх днів цього віку. Грецьке слово парусı́а, перекладене як «присутність», в багатьох перекладах передане як «прихід», але його буквальне значення — «бути поряд». Присутність Ісуса мала тривати певний період, а не просто бути чимось короткочасним, як у випадку з приходом. Те, що слово парусı́а має таке значення, видно з Мт 24:37—39, де «дні Ноя... до Потопу» порівнюються з «часом присутності Сина людського». Крім того, у Флп 2:12 Павло використовує слово парусı́а, протиставляючи свою «присутність» своїй відсутності. (Див. коментар до 1Кр 16:17.) Тож Павло пояснює, що ті, хто... належить Христу, тобто його помазані духом брати і співспадкоємці, воскресатимуть для життя в небі через якийсь час після того, як Ісус стане небесним Царем Божого Царства.

Присутністю. Павло, говорячи про Тита, одного зі своїх співпрацівників, використовує грецьке слово парусı́а. Хоча слово парусı́а передається в багатьох перекладах як «прихід», варіант перекладу «присутність» узгоджується з тим, як Павло використовує це слово в Флп 2:12, коли протиставляє свою «присутність» своїй відсутності. (Див. коментар до 1Кр 15:23.)

Вашу... щиру турботу. Букв. «вашу ревність». Те саме грецьке слово перекладається як «ревність» у 2Кр 7:11. В тексті оригіналу Павло кілька разів вживає займенник «ваш», і, на думку деяких вчених, це свідчить про його впевненість у тому, що коринфяни справді тужили за ним і щиро про нього турбувалися, як і він про них. Крім того, коринфяни шкодували, що засмутили його. Дізнавшись про це, Павло зрадів і відчув полегшення.

Засмутились так, як до вподоби Богові. Тобто християни в Коринфі не просто засмутились, їхній смуток привів до каяття. У своєму попередньому листі Павло докорив збору за поблажливе ставлення до чоловіка, який чинив статеву розпусту (1Кр 5:1, 2, 13). В цілому збір правильно відреагував на докір і перестав дивитися крізь пальці на його гріх. До того ж грішник щиро розкаявся (2Кр 2:6—8; 7:11). Смуток цих християн був до вподоби Богові в тому розумінні, що спонукав їх благати Бога про прощення і змінити свою поведінку, узгодивши її з Божою волею. (Див. коментар до 2Кр 7:10.)

Смуток, який Богові до вподоби... смуток, притаманний цьому світові. Тут Павло показує різницю між двома видами смутку. «Смуток, який Богові до вподоби» веде до каяття. Людина відчуває такий смуток, коли усвідомлює, що її неправильний вчинок є гріхом проти Бога. Це спонукує її шукати Божого прощення і змінювати свою поведінку. Саме такий смуток відчули християни в Коринфі, і завдяки цьому вони змогли залишитись на дорозі до спасіння (2Кр 7:8, 9, 11; див. коментар до 2Кр 7:9.) На противагу цьому, людина, яка відчуває «смуток, притаманний цьому світові», просто шкодує, що її викрили або що на неї чекають неприємні наслідки. Але насправді вона не шкодує про сам гріх і про те, що через свою поведінку вона втрачає стосунки з Богом. Такий смуток не спонукує людину шукати Божого прощення і зрештою «веде до смерті».

Смуток, який Богові до вподоби... смуток, притаманний цьому світові. Тут Павло показує різницю між двома видами смутку. «Смуток, який Богові до вподоби» веде до каяття. Людина відчуває такий смуток, коли усвідомлює, що її неправильний вчинок є гріхом проти Бога. Це спонукує її шукати Божого прощення і змінювати свою поведінку. Саме такий смуток відчули християни в Коринфі, і завдяки цьому вони змогли залишитись на дорозі до спасіння (2Кр 7:8, 9, 11; див. коментар до 2Кр 7:9.) На противагу цьому, людина, яка відчуває «смуток, притаманний цьому світові», просто шкодує, що її викрили або що на неї чекають неприємні наслідки. Але насправді вона не шкодує про сам гріх і про те, що через свою поведінку вона втрачає стосунки з Богом. Такий смуток не спонукує людину шукати Божого прощення і зрештою «веде до смерті».

Каяття. Грецьке слово мета́нойа вказує на зміну погляду, складу розуму чи наміру. У цьому контексті йдеться про бажання людини налагодити або відновити стосунки з Богом. Щире каяття виявляється в тому, що грішник дуже шкодує про свою неправильну поведінку і рішуче налаштований не повторювати гріха. Тому він змінює свою поведінку. Тут Павло говорить, що таке каяття веде до спасіння. (Див. глосарій.)

Засмутились так, як до вподоби Богові. Тобто християни в Коринфі не просто засмутились, їхній смуток привів до каяття. У своєму попередньому листі Павло докорив збору за поблажливе ставлення до чоловіка, який чинив статеву розпусту (1Кр 5:1, 2, 13). В цілому збір правильно відреагував на докір і перестав дивитися крізь пальці на його гріх. До того ж грішник щиро розкаявся (2Кр 2:6—8; 7:11). Смуток цих християн був до вподоби Богові в тому розумінні, що спонукав їх благати Бога про прощення і змінити свою поведінку, узгодивши її з Божою волею. (Див. коментар до 2Кр 7:10.)

Чистими. Або «цнотливими; невинними». Християни в Коринфі застосували пораду, яку Павло дав у своєму попередньому листі, і вилучили зі збору чоловіка, який чинив статеву розпусту (1Кр 5:1—5, 13; див. коментар до 2Кр 7:9). Завдяки цьому збір знову став чистим, невинним у вчиненому гріху. Усе ж Павло знав, що, аби залишатися чистими, коринфяни мали продовжувати остерігатися статевої розпусти. Саме до цього він заохочує їх трохи далі у своєму листі (2Кр 12:20, 21).

Засмутились так, як до вподоби Богові. Тобто християни в Коринфі не просто засмутились, їхній смуток привів до каяття. У своєму попередньому листі Павло докорив збору за поблажливе ставлення до чоловіка, який чинив статеву розпусту (1Кр 5:1, 2, 13). В цілому збір правильно відреагував на докір і перестав дивитися крізь пальці на його гріх. До того ж грішник щиро розкаявся (2Кр 2:6—8; 7:11). Смуток цих християн був до вподоби Богові в тому розумінні, що спонукав їх благати Бога про прощення і змінити свою поведінку, узгодивши її з Божою волею. (Див. коментар до 2Кр 7:10.)

Слухняність. Грецьке слово, перекладене як «слухняність», пов’язане з дієсловом гіпаку́о, яке буквально означає «чути під», тобто покірно чути (слухати). Ісус подав досконалий приклад слухняності своєму Батьку, і саме «через слухняність» Ісуса багато людей отримали благословення (Рм 5:19). У цьому контексті грецьке слово стосується слухняності тим людям, яких Бог призначив своїми представниками. Тут Павло хвалить християн у Коринфі за те, що вони виявили повагу до Тита, який їх відвідав, і послухалися вказівок цього старійшини (2Кр 7:13—16).

Можу покладатися на вас. Або, можливо, «можу бути сповнений мужності завдяки вам». Павло похвалив братів у Коринфі за те, що вони виявили повагу до Тита, який їх відвідав, і послухалися вказівок цього старійшини (2Кр 7:13—15). Крім того, їхня реакція принесла радість самому Павлу, оскільки він побачив, що «мо[же] покладатися» на них.