Лазар. Очевидно, грецька форма єврейського імені Елеазар, що означає «Бог допоміг».

У Віфанію. Село, яке лежало на південно-східному схилі Оливкової гори, приблизно за 3 км від Єрусалима (Ів 11:18). Там жили Марта, Марія і Лазар; Ісус часто зупинявся в їхньому домі, коли приходив у Юдею (Ів 11:1). Сьогодні на місці Віфанії розташоване селище, назва якого з арабської перекладається як «місце Лазаря».

Лазар. Див. коментар до Лк 16:20.

У Віфанії. Див. коментар до Мт 21:17.

Юдеї. Якраз перед тим Ісус сказав своїм учням: «Ходімо знову в Юдею». Тож слово «юдеї» в цьому вірші стосується мешканців Юдеї, які хотіли закидати Ісуса камінням (Ів 10:31, 33).

Заснув. У Біблії смерть часто порівнюється зі сном (Пс 13:3; Мр 5:39; Дії 7:60; 1Кр 7:39; 15:51; 1Фс 4:13). Ісус мав намір воскресити Лазаря. Тож, промовивши ці слова, він, мабуть, хотів показати, що так само, як людину можна розбудити від глибокого сну, її можна повернути до життя. Силу воскресити Лазаря Ісус отримав від свого Батька, «який оживляє мертвих і говорить про те, чого немає, так, наче воно є» (Рм 4:17; див. коментарі до Мр 5:39; Дії 7:60).

Не померла, вона просто спить. У Біблії смерть часто порівнюється зі сном (Пс 13:3; Ів 11:11—14; Дії 7:60; 1Кр 7:39; 15:51; 1Фс 4:13). Ісус мав намір воскресити дівчинку. Тож, промовивши ці слова, він, мабуть, хотів показати, що повернути людину до життя так само можливо, як розбудити від глибокого сну. Силу воскресити дівчинку Ісус отримав від свого Батька, «який оживляє мертвих і говорить про те, чого немає, так, наче воно є» (Рм 4:17).

Він заснув смертним сном. У Біблії слова «спати» і «заснути» можуть вказувати як на буквальний сон (Мт 28:13; Лк 22:45; Ів 11:12; Дії 12:6), так і на смертний сон (Ів 11:11; Дії 7:60; 13:36; 1Кр 7:39; 15:6, 51; 2Пт 3:4). Коли ці слова стосуються смерті, перекладачі Біблії часто передають їх як «заснути смертним сном» або просто «померти», і завдяки цьому читач добре розуміє, про що йдеться. У переносному значенні слово «заснути» вживається в Біблії щодо людей, які помирають через успадкований від Адама гріх. (Див. коментарі до Мр 5:39; Ів 11:11.)

Хома. Грецьке ім’я походить від арамейського слова, яке означає «близнюк». Апостола Хому називали теж іншим грецьким іменем — Дı́дімос (в деяких перекладах Біблії — Дідим або Дідимус), яке також означає Близнюк.

Вже чотири дні лежить у гробниці. Коли Лазар серйозно захворів, його сестри відразу послали про це звістку Ісусові (Ів 11:1—3). Ісус перебував у поблизькій місцевості, з якої треба було два дні йти до Віфанії; Лазар, очевидно, помер тоді, коли Ісусові донесли звістку про його хворобу (Ів 10:40). Ісус «ще два дні залишався в тому місці, де був», а потім вирушив до Віфанії (Ів 11:6, 7). Ісус пробув два дні в тій місцевості й два дні йшов до Віфанії. Тому він прийшов до могили Лазаря через чотири дні після його смерті. Вже до того Ісус воскресив щонайменше двох людей. Доньку начальника синагоги він воскресив відразу, коли вона померла. А сина вдови через декілька годин після смерті (Лк 7:11—17; 8:49—55; пор. Мт 11:5). Але Ісус ще не воскрешав нікого, хто був мертвий вже чотири дні і чиє тіло почало розкладатися (Ів 11:39). Серед юдеїв було поширене фальшиве вірування, що душа залишалася з мертвим тілом три дні і тільки тоді покидала його. Навіть ті, хто вірив у це, могли переконатись, що у випадку Лазаря Ісус зробив надзвичайне чудо (Ів 12:9, 10, 17).

Гробниці. Або «пам’ятній гробниці». (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Приблизно за 3 кілометри. Букв. «приблизно за 15 стадіїв». Грецьким словом ста́діон називали міру довжини, яка дорівнювала 185 м, тобто 1/8 римської милі. (Див. додаток Б14.)

Щоб воскресив їх в останній день. Ісус чотири рази говорить про те, що воскрешатиме людей в останній день (Ів 6:40, 44, 54). В Ів 11:24 Марта також згадує про «воскресіння в останній день». (Пор. Дн 12:13; див. коментар до Ів 11:24.) В Ів 12:48 «останній день» пов’язується з часом суду, який, очевидно, відповідає Тисячолітньому правлінню Христа, коли він судитиме людей, у тому числі воскреслих (Об 20:4—6).

Знаю, він воскресне. Марта думала, що Ісус говорить про майбутнє воскресіння — воскресіння в останній день. (Див. коментар до Ів 6:39.) Вона глибоко вірила у це вчення. Деякі юдейські релігійні провідники, яких називали садукеями, заперечували воскресіння, хоча це вчення містилося у натхнених Богом Писаннях (Дн 12:13; Мр 12:18). А фарисеї вірили у безсмертя душі. Однак Марта знала, що Ісус навчав про надію на воскресіння і навіть воскресив кількох людей, щоправда, ніхто з них не був мертвий так довго, як Лазар.

Має в собі життя. Або «має в собі дар життя». Ісус має «в собі життя» в тому значенні, що його Батько, Бог Єгова, наділив його силою, яку раніше мав тільки Бог. Завдяки цій силі Ісус здатний допомогти людям отримати Боже схвалення, а отже, і життя. Також він здатний давати життя померлим, тобто воскрешати їх. Приблизно через рік після того, як Ісус сказав слова, записані в цьому вірші, він зазначив, що його послідовники також можуть мати в собі життя. (Щоб дізнатися про те, в якому значенні послідовники Ісуса можуть мати «в собі життя», див. коментар до Ів 6:53.)

Я — воскресіння і життя. Ісусова смерть і воскресіння відкрили померлим можливість повернутися до життя. Після воскресіння Ісуса Єгова наділив його владою не лише воскрешати померлих, а й давати їм вічне життя. (Див. коментар до Ів 5:26.) В Об 1:18 Ісус говорить, що він є «той, що живе» і має «ключі від смерті й могили». Тому Ісус — надія для живих і померлих. Він пообіцяв відкрити гробниці і повернути мертвих до життя. Частина воскреслих житиме в небі і буде його співправителями у небесному уряді, а частина житиме на новій землі під правлінням цього уряду (Ів 5:28, 29).

Ніколи не помре. Коли Ісус говорив, що хтось не помре, або буде жити вічно, він, безперечно, не мав на увазі, що люди, які його тоді слухали, ніколи не помруть. Він наголошував, що віра в нього може дати вічне життя. Такий висновок підтверджують слова, які Ісус сказав раніше і які записані в 6-му розділі Івана, де Ісус пов’язує віру з можливістю отримати вічне життя (Ів 6:39—44, 54).

Гробниці. Або «пам’ятної гробниці». (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Плаче. Або «ридає». Грецьке слово часто стосується голосного плачу. Те саме дієслово вживається щодо Ісуса у розповіді про те, як він передрік майбутнє знищення Єрусалима (Лк 19:41).

Сам тяжко зітхнув. Букв. «застогнав у дусі». Слово «дух» (грецькою пне́ума) тут, очевидно, стосується спонукальної сили, яка походить із символічного серця людини і спонукує її говорити або поводитися певним чином. (Див. глосарій, «Дух».)

Тяжко зітхнув і стривожився. Вжиті в оригіналі два грецькі слова передають думку про те, що Ісуса в той момент охопили дуже глибокі почуття. Грецьке дієслово, перекладене як «тяжко зітхнув» (ембріма́омай), переважно передає думку про сильні почуття, але в цьому контексті воно вказує на те, що Ісус був настільки зворушений, що тяжко зітхнув. Грецьке слово, перекладене як «стривожився» (тара́ссо), буквально означає «збурення». На думку одного вченого, у цьому контексті воно означає «викликати у когось внутрішнє хвилювання; завдавати сильного болю чи викликати жаль». Те саме дієслово вживається в Ів 13:21, щоб описати, що відчував Ісус, коли думав про Юдину зраду. (Див. коментар до Ів 11:35.)

З очей... покотилися сльози. Цим висловом перекладене грецьке дієслово дакрı́о, споріднене з грецьким іменником, що перекладається як «сльози» і вживається в Лк 7:38; Дії 20:19, 31; Єв 5:7; Об 7:17; 21:4. Це слово передає думку не стільки про голосний плач, як про сльози, що котяться з очей. У Грецьких Писаннях це слово вживається лише в цьому вірші; в Ів 11:33 (див. коментар), де говориться про плач Марії та юдеїв, використовується інше слово. Ісус знав, що воскресить Лазаря, але сильно засмутився, побачивши, як горюють його близькі друзі. Любов і співчуття спонукали Ісуса плакати разом з іншими, не стримуючи сліз. З цієї розповіді видно, що Ісус дуже співчуває тим, у кого смерть забрала близьку людину.

Плаче. Або «ридає». Грецьке слово часто стосується голосного плачу. Те саме дієслово вживається щодо Ісуса у розповіді про те, як він передрік майбутнє знищення Єрусалима (Лк 19:41).

З очей... покотилися сльози. Цим висловом перекладене грецьке дієслово дакрı́о, споріднене з грецьким іменником, що перекладається як «сльози» і вживається в Лк 7:38; Дії 20:19, 31; Єв 5:7; Об 7:17; 21:4. Це слово передає думку не стільки про голосний плач, як про сльози, що котяться з очей. У Грецьких Писаннях це слово вживається лише в цьому вірші; в Ів 11:33 (див. коментар), де говориться про плач Марії та юдеїв, використовується інше слово. Ісус знав, що воскресить Лазаря, але сильно засмутився, побачивши, як горюють його близькі друзі. Любов і співчуття спонукали Ісуса плакати разом з іншими, не стримуючи сліз. З цієї розповіді видно, що Ісус дуже співчуває тим, у кого смерть забрала близьку людину.

Гробниці. Або «пам’ятної гробниці». (Див. глосарій, «Пам’ятна гробниця».)

Тіло вже, напевно, смердить. Слова Марти показують, що юдейські поховальні звичаї не передбачали складного процесу бальзамування, метою якого було надовго зберегти тіло. Якби Лазаря бальзамували, то Марта б не боялася, що його тіло буде смердіти. Руки і ноги Лазаря були обмотані пов’язками, а «лице — обв’язане хустиною», але, найімовірніше, не для того, щоб зберегти тіло від розкладання (Ів 11:44).

Минуло чотири дні. Букв. «це четвертий». У грецькому тексті вжито тільки порядковий числівник, але з контексту зрозуміло, що йдеться про день. Очевидно, минуло три повних дні і частина четвертого.

Лазар. Очевидно, грецька форма єврейського імені Елеазар, що означає «Бог допоміг».

Лазарю. Див. коментар до Лк 16:20.

Лице — обв’язане хустиною. Готуючи тіло до поховання, юдеї обмотували його чистою лляною тканиною з прянощами. Однак це не було бальзамуванням, прийнятим у Єгипті (Бт 50:3; Мт 27:59; Мр 16:1; Ів 19:39, 40). Коли Лазар воскрес і вийшов з гробниці, його лице все ще було обв’язане хустиною. Грецьке слово суда́ріон, перекладене тут як «хустина», означає невеликий шматок тканини, який використовували як рушник, серветку чи хустку. Те саме грецьке слово вживається в Ів 20:7 у вислові «хустка, якою була обмотана Ісусова голова».

Наш храм. Букв. «наше місце». Йдеться про місце поклоніння, або святе місце, очевидно, про храм у Єрусалимі. (Пор. Дії 6:13, 14.)

Первосвящеником. За часів, коли Ізраїль був незалежною державою, первосвященик перебував на своїй посаді до кінця життя (Чс 35:25). Але під пануванням римлян первосвященик призначався чи знімався з посади за рішенням римських намісників. (Див. глосарій, «Первосвященик».) Кайяфа, призначений римлянами, був умілим дипломатом і зміг втриматися на своїй посаді довше, ніж його прямі попередники. Його було призначено первосвящеником приблизно у 18 році н. е., і він виконував ці обов’язки приблизно до 36 року н. е. Згадуючи, що Кайяфа був первосвящеником того року, тобто 33 року н. е., Іван, очевидно, хоче показати, що знаменний рік, коли відбулася страта Ісуса, припав на період перебування Кайяфи на посаді первосвященика. (Див. додаток Б12, де позначено можливе місце розташування дому Кайяфи.)

Єфрема. Місто Єфрем, за загальноприйнятою думкою,— це Єфраїн, який цар Юди Авія відвоював у царя Ізраїлю Єровоама (2Хр 13:19). Прийнято вважати, що сьогодні це село Ет-Тайїба, що лежить приблизно за 6 км на північний схід від Бетеля і 3 км на південний схід від імовірного місця розташування Ваал-Хацору (2См 13:23). Воно лежить поблизу пустелі, і якщо дивитись у південно-східному напрямку, то з нього відкривається вид на пустельні рівнини Єрихона і Мертве море. Як повідомляє юдейський історик Йосиф Флавій, римський полководець Веспасіан захопив Єфрем під час походу проти Єрусалима («Юдейська війна», кн. 4, розд. 9, абз. 9).

Пасха. Ісус почав проповідувати після свого хрещення восени 29 року н. е., отже згадка про Пасху на самому початку його служіння, очевидно, стосується Пасхи, яка відзначалася навесні 30 року н. е. (Див. коментар до Лк 3:1 і додаток А7.) Порівняння чотирьох Євангелій показує, що протягом служіння Ісуса на землі Пасха відзначалася чотири рази, а це говорить про те, що його служіння тривало три з половиною роки. В Євангеліях від Матвія, Марка і Луки (ці Євангелія часто називають синоптичними) згадується лише остання Пасха, яку Ісус відзначив перед своєю смертю. В Євангелії від Івана конкретно згадуються три випадки святкування Пасхи (Ів 2:13; 6:4; 11:55), а четвертий, цілком імовірно, мається на увазі в Ів 5:1, де згадується «юдейське свято». Це показує, наскільки важливо порівнювати Євангелія, щоб отримати повнішу картину життя Ісуса. (Див. коментарі до Ів 5:1; 6:4; 11:55.)

Пасха. Тобто Пасха 33 року н. е. Це, очевидно, четверта Пасха, про яку згадується у Євангелії від Івана. (Див. коментарі до Ів 2:13; 5:1; 6:4.)

Юдейське свято. Хоча Іван не уточнює, про яке свято йдеться, існують вагомі підстави вважати, що це Пасха 31 року н. е. Іван описував події переважно в хронологічному порядку. Це свято згадується після того, як Ісус сказав, що «до жнив залишилося ще чотири місяці» (Ів 4:35). Жнива, зокрема збирання ячменю, починались приблизно в час Пасхи (14 нісана). Тож, очевидно, Ісус промовив слова про жнива за чотири місяці до Пасхи — мабуть у місяці кіслеві (листопад — грудень). Між кіслевом і нісаном відзначалися два інших свята, Свято присвячення і Пурим. Однак для відзначання цих свят ізраїльтяни не мусили йти в Єрусалим. Отже, «юдейське свято» — це, найімовірніше, Пасха, на яку Ісус мав прийти в Єрусалим, дотримуючись Божого закону, даного Ізраїлю (Пв 16:16). Після згадки про це свято Іван описує лише кілька подій, що відбулися до наступної Пасхи (Ів 6:4), але, як видно з таблиці в додатку А7, Іван розповідає про Ісусове служіння стисло і не згадує того, про що вже написали три інші письменники Євангелій. З огляду на те, як багато подій описано в трьох інших Євангеліях, можна зробити висновок, що між святкуваннями Пасхи, згаданими в Ів 2:13 та Ів 6:4, була ще одна Пасха. (Див. додаток А7 і коментар до Ів 2:13.)

Пасха. Очевидно, стосується Пасхи 32 року н. е.— третьої Пасхи за часу Ісусового служіння на землі. (Див. коментарі до Ів 2:13; 5:1; 11:55 і додаток А7.)