Жало несправедливості

У 2010 році Майкл вийшов із в’язниці в Техасі (США). Він відсидів 27 років за злочин, якого не вчинив. Його звинуватили у зґвалтуванні. Але тепер це звинувачення зняли, керуючись даними ДНК-тестів, котрих раніше не робили. Згодом органи влади знайшли винних, однак засудити їх було неможливо за давністю злочину.

Багатьом порушникам вдається уникнути покарання. Наприклад, у Великобританії, як повідомляє інтернет-видання «Телеграф», «за останнє десятиліття подвоїлась кількість нерозкритих убивств, і люди бояться, що поліція та суди не зможуть стримати поширення насильницьких злочинів».

У серпні 2011 року британська поліція зіткнулася із злочинністю іншого роду. Їй довелося чинити опір розлюченим натовпам у Бірмінгемі, Ліверпулі, Лондоні та інших містах. Учасники заворушень підпалювали будинки й автомобілі, розбивали вітрини магазинів і розкрадали товар. Унаслідок цього багато хто втратив не лише бізнес, дім чи машину, але й усі засоби для існування. Яка причина такого насилля? Чимало нападників керувалося відвертою жадобою. Інші вважали свої дії відплатою за несправедливість. За словами деяких коментаторів, серед учасників заворушень була розчарована «маргінальна» молодь, що виростала в бідних кварталах, не маючи перспектив на майбутнє.

Згаданий у Біблії чоловік, на ім’я Йов, сказав: «Я голошу — і нема суду справедливого!» (Йова 19:7, «Біблія з коментарями»). Сьогодні багато людей теж волає про справедливість, але їх, здається, ніхто не чує. Чи комусь під силу покінчити з несправедливістю? Чи надія на справедливе суспільство — лише фантазія наївних? Щоб знайти відповіді на ці запитання, спершу треба визначити корені несправедливості.